головна       залежності       лікування       бібліотека       наркологічна енциклопедія       контакти    
[русская версия сайта]
Центр лікування алкоголізму "Відродження"     
А Б В Г Д Є Ж З І К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Е Ю Я

ФАЗЕОЛОГІЯ АЛКОГОЛІЗМУ ПО ДЖЕЛІНЕКУ

(англ. Jellinek phaseology of alcoholism) – розділення типового розвитку алкоголізму на 4 фази, запропоноване видатним західним фахівцем Е. М. Джелінеком (Jellinek E.M., 1952). Вони мають назви: преалкогольна, продромальна, критична і хронічна. Перша фаза, преалкогольна, відноситься до того етапу, коли зловживання алкоголем ще не можна назвати хворобливим. Її можна розділити на два періоди: випадкові випивки у соціально прийнятному середовищі, що супроводжуються вираженим відчуттям задоволення і полегшення від випробовуваної напруги, перехідні у другий період, - постійні випивки з подібною ж метою полегшення та як і раніше у соціально компенсованій формі, але із зростаючою толерантністю після декількох місяців або років регулярного вживання алкогольних напоїв. Друга фаза, продромальна, є початком алкоголізму з такими симптомами, як алкогольні палімпсести (див.), приховане пияцтво, поглиненість думками про алкоголь, сильний потяг до нього, жадібне поглинання відразу декількох чарок спиртного, відчуття провини з приводу пияцтва, боротьба з бажанням випити. У третій фазі, критичній, відбувається втрата контролю за прийомом алкоголю, поява тенденції до доведення себе до вираженого сп'яніння. Періоди стриманості зміняються пияцтвом, що частішає під впливом психологічного або соціального стресу. Виникає потреба у тому, щоб похмелитися, у випивці вранці. З'являються «пояснювальна система» або «алібі» для виправдання випивок, турбота про забезпечення себе алкоголем і зневага повноцінним харчуванням; необгрунтовані образи і агресивна поведінка; перегляд особистих відносин, втрата друзів і уникнення суспільства; втрата колишніх інтересів; зниження працездатності; спроби змінити місце мешкання і сімейний стан; звернення до лікаря з приводу якого-небудь соматичного розладу, викликаного алкоголем. У четвертій фазі, хронічній, кардинальною ознакою стають тривалі алкогольні ексцеси, коли випивка продовжується з ранку до ночі, і зниження толерантності до алкоголю, а також часті алкогольні психози. Для цієї фази також характерні: втрата критичності до свого стану, нав'язлива тяга до випивки, звернення до непитного алкоголю, вживання алкоголю з випадковими особами, ознаки етичного зниження, несвідома слізливість, психомоторна загальмованість без алкоголю, смутні релігійні потяги. У кожному конкретному випадку виявляються не усі симптоми і не обов'язково у даній фазі і в перерахованому порядку. Дана «фазеология» і відповідний набір симптомів відображають статистично усереднену картину, складену Е. М. Джелінеком на підставі аналізу великого числа історій хвороб, а також 2000 анкет, що їх заповнили членами Товариства анонімних алкоголіків.

ЧИННИКИ РИЗИКУ

– обставини, що не грають етіологічної ролі у виникненні захворювання, але збільшують його вірогідність. Для алкоголізму чинниками ризику можуть бути певні риси характеру (низька стійкість до стресу, нестерпність конфліктів, очікування, болю, потреба в отриманні негайного задоволення та ін.), особливості особистості (низький рівень самоповаги, бідність інтересів і культурних запитів і ін.), фізичний дефект, несприятливе мікросоціальне середовище (у сім'ї, за місцем проживання, на роботі і т. д.), важкі виробничі, екологічні або кліматичні умови.

ЧИННИКИ РИЗИКУ РОЗВИТКУ АЛКОГОЛІЗМУ СІМЕЙНІ

– чинники, пов'язані з сім'єю, які істотно підвищують вірогідність розвитку алкоголізму. До них найчастіше відносять: алкоголізм батька або матері; алкоголізм інших родичів; відсутність емоційної прихильності між батьками, часті сварки між ними; відсутність емоційно теплих відносин між батьками і дітьми; хаотичний устрій життя сім'ї без дотримання ритуалів і традицій; терпиме відношення батьків до вживання дітьми алкоголю або до девіантної поведінки.

ФАРМАКОЛОГІЧНІ ЕФЕКТИ АЛКОГОЛЮ

– дія алкоголю як біологічно активної речовини на функції різних органів і систем організму. Характер реакцій на алкоголь і їх вираженість залежать від дози алкоголю і від особливостей стану організму, але можна назвати найбільш типові ефекти дії на різні його системи після одноразового прийому алкоголю у здорової людини. Нервова система. У малих дозах алкоголь викликає збудження, у великих – пригнічення, наркоз. Наслідки алкогольної дії (при сп'янінні середнього ступеня) зберігаються протягом двох діб, вони виражаються у зміні суб'єктивного психологічного стану, у деякому зниженні розумової працездатності унаслідок зниження рухливості нервових процесів і у зниженні об'єму уваги. Фізична працездатність також може знизитися в результаті уповільнення психомоторних реакцій. Серцево-судинна система. У малих дозах алкоголь викликає почастішання пульсу, підвищення систолічного і хвилинного об'єму, зниження діастоличного і середнього артеріального тиску, помірне збільшення систолічного артеріального тиску, з подальшим його зниженням. Великі дози можуть викликати гіпотензію і колапс. Зміни електричної активності міокарду після дії алкоголю виявляються в умовах спокою протягом двох діб, в умовах навантаження – трьох діб. Дихальна система. У малих дозах алкоголь стимулює дихання, у великих – пригнічує. Травна система. Алкоголь дратує слизисті оболонки, стимулює виділення шлункового соку з високою кислотністю і низьким змістом ферментів. Сечевидільна система. Алкоголь стимулює виділення сечі (діурез). Ендокринна система. Пропорційно концентрації алкоголю у крові змінюється продукція кортикостероїдів. Після елімінації (виділення) алкоголю з організму наступає пригноблення стероїдогенезу, що зберігається до трьох діб. Після прийому алкоголю істотно зростає рівень тіреоїдних гормонів і зберігається підвищеним протягом 15 годин. Збільшується сімпато-адреналова активність, ця система залишається у стані напруги протягом двох діб. У підшлунковій залозі збільшується інсулінопродукуюча активність, разом з тим ферментотворна активність знижується (нормалізація функції відмічається через 1,5-2 доби). Активність згортання крові. Під впливом алкоголю стимулюються процеси утворення тромбопластину і тромбіну на ранніх етапах згортання, підвищується загальна згортаюча активність (зсуви зберігаються дві доби після алкоголізації).

ФЕМІНІЗАЦІЇ ФЕНОМЕН ПРИ АЛКОГОЛІЗМІ

(лат. femina – жінка) – поява у чоловіка вторинних статевих ознак по жіночому типу (наприклад, збільшення грудних залоз) унаслідок порушень функції залоз внутрішньої секреції. Може бути слідством тривалого зловживання алкоголем, у зв'язку із зниженням змісту тестостерону в крові і підвищенням змісту пролактину.

ФЕРНЕТ БРАНКА

– гірка спиртова настоянка, призначена для збудження апетиту (у кількості 10-15 крапель, доданих до води). Вельми популярна у деяких країнах як засіб від похмілля, наприклад серед британських моряків (в кількості 50-90 г, які випиваються залпом). Містить екстракти алое, тирличу, цитварного кореня, кори хінного дерева, ситі довгої, ревеню, бріонії, дягеля лісового, мірісу, ромашки і шафрану, а також м'ятне масло. Міцність – не менше 40 % об.

«ФІЛАДЕЛЬФІЙСЬКИЙ КОКТЕЙЛЬ»

(коктейль Ріверса, Rivers) – лікарська суміш, що включає 1000-2000 мл 10 % декстрози у фізіологічному розчині з додаванням 0,3-0,6 г тіаміну і 25 одиниць інсуліну. Застосовувався внутрішньовенно для виведення із стану важкої алкогольної інтоксикації.

ФІНЛЕПСИН (КАРБАМАЗЕПІН)

(finlepsin, carbamazepine) – протисудомний препарат, що застосовується при купіюванні алкогольного абстинентного синдрому і для придушення патологічного потягу до алкоголю. У стані абстиненції попереджає судорожні припадки і розвиток вираженого алкогольного делірію. Застосування фінлепсину у стаціонарі в період після купіювання постінтоксикаційних і абстсинентних порушень, спричиняє придушуючу дію на патологічний потяг до алкоголю. Клінічні дослідження показали (Альтшулер В. Б. з співавт., 1992; Кравченко С. Л. з співавт., 1996), що ця дія проявляється відносно всіх чотирьох основних компонентів симптомокомплексу патологічного потягу: афектного, вегетативного, ідеаторного і поведінкового. Лікувальний ефект наступає вже на 2-й день і досягає максимуму через 5 днів. Перевагою ретардної форми фінлепсина є ступінчасте (плавне) досягнення в організмі терапевтичних концентрацій. Особливе це важливо для хворих на алкоголізм з поєднаним травматичним ураженням головного мозку, у яких фінлепсин в звичайній формі (через швидке досягнення пікових концентрацій) може підсилити симптоматику травматичного генезу (запаморочення, атаксія, головні болі та ін.). Доцільно також використання фінлепсин-ретарду за необхідності поєднання фінлепсину з нейролептиками (тізерцин, неулептіл, сонапакс), зокрема при лікуванні важких форм алкогольного абстинентного синдрому з агрипнічними, переделіріозними і психопатоподібними розладами.

ФІТОТЕРАПІЯ ХВОРИХ АЛКОГОЛІЗМОМ

– застосування настоїв лікарських рослин на різних етапах лікування алкоголізму. Зокрема, при купіюванні алкогольного абстинентного синдрому можуть бути рекомендовані різні збори рослин залежно від переважаючих порушень – соматичних, нейровегетатівних або психопатологічних. Нижче приводиться декілька вживаних у практиці рецептур. Для зниження емоційної напруженості, а також зменшення тремору і гіпергідрозу: ромашка лікарська (квітки) 10,0; конвалія травнева (квітки) 10,0; фенхель (плоди) 20,0; м'ята перцева (листя) 30,0; валеріана (корінь) 10,0. Призначають по 1,5-2 стакани настою протягом дня. Тривалість курсу 10-15 днів (Йорданов Д. з співавт., 1968). Для купіювання афектних порушень, особливо дратівливості, і для нормалізації сну: валеріана (корінь) 15,0; хміль (шишки) 15,0; м'ята перцева (листя) 30,0; собача кропива (трава) 30,0. По 0,5 стакана 2-3 рази на день протягом 10-15 днів. Для нормалізації вегетативних проявів абстинентного синдрому: м'ята перцева (листя) 40,0; валеріана (корінь) 20,0; хміль (шишки) 15,0; вахта трилиста (листя) 30,0; конвалія травнева (квітки) 15,0; фенхель (плоди) 25,0. По 1/4-1/2 стакана 2-3 рази на день протягом 3-4 тижнів. При купіюванні алкогольного абстинентного синдрому (див.) хворим літнього і старечого віку з вираженим атеросклерозним процесом можна призначати збір, дія якого направлена на усунення ангіоспазмів і підвищеної проникності судин: тмин (плоди) 10,0; барвінок малий (листя) 10,0; глід (квітки) 20,0. По 2 стакани настою на день.

ФЛЮАНКСОЛ

(fluanxol) – нейролептик тіоксантенового ряду. Має виражену антипсихотичну, анксиолітічну, активуючу, а також антидепресивну дію. У невеликих дозах (до 3 мг/доб.) у пігулках може застосовуватися для лікування депресивних і тривожних розладів при алкоголізмі. Ефективний також при лікуванні гострих проявів алкогольного абстинентного синдрому (ААС) (Іванець Н. Н. з співавтр., 2000). Рекомендовано призначення флюанксолу у початковий період розвитку ААС, перорально, у краплях, у дозі 80 міліграм (20 крапель), одноразово (у деяких випадках введення повторюється на другу добу абстиненції). Після прийому флюанксолу за 30-60 хвилин наступає сон тривалістю від 12 до 36 годин з рідкісними пробудженнями. У більшості хворих гострі прояви ААС практично повністю купіюються на 3-й день терапії. У структурі ААС особливо чутливі до дії препарату такі розлади, як компульсивний потяг до алкоголю, тривога, страх і безсоння. Не рекомендується застосування флюанксолу при ААС у немолодих і ослаблених хворих, коли на перше місце в клінічній картині виступають симптоми токсичного ураження органів і тканин. Випускається компанією «X. Лундбек» (H. Lundbeck, Данія) у краплях (флакон 10 мл) та у пігулках по 0,5; 1 і 5 міліграм. Син.: ФЛУПЕНТІКСОЛ (FLUPENTIXOL)

ФОРМИ ВЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ У ХВОРИХ НА АЛКОГОЛІЗМ

– знаходяться в певних співвідношеннях із стадіями розвитку алкоголізму. Виділяють наступні типові форми. 1. Вживання алкоголю з переважанням одноденних алкогольних ексцесів. Більшість випивок обмежуються одним днем з подальшим проміжком стриманості від 1 до декількох днів. Рідше виникають ситуаційно обумовлені 2-3-денні ексцеси, після яких з'являються симптоми інтоксикації з огидою до алкоголю і тривалішою перервою у вживанні. Характерний для I стадії алкоголізму (див.). 2. Псевдозапої. Алкоголь уживається періодично з тривалістю окремого ексцесу від 2-3 днів до тижня, рідко більше. Початок ексцесів пов'язаний звичайно із зовнішніми причинами (получка, кінець тижня, значущі події і т. д.). Закінчення ексцесів також пов'язане із зовнішніми моментами – відсутністю грошей, сімейними і іншими конфліктами, хоча можливість продовжувати випивки і потреба у них зберігається. Утримування від алкоголю продовжується від 2-3 днів до тижня і більше. Характерні для II стадії алкоголізму (див.). 3. Постійне пияцтво на фоні високої толерантності. Алкоголь уживається щодня впродовж значних відрізків часу – від декількох тижнів до декількох місяців. У зв'язку з високою толерантністю (див.) (в т.ч. на фоні «плато») уживаються значні дози алкоголю. Прийом найбільшої дози приходиться на другу половину дня або вечір. Перерви нетривалі, вони пов'язані не з погіршенням фізичного стану, а із зовнішніми обставинами. Характерний для II стадії алкоголізму. 4. Пияцтво, що перемежається. На фоні постійного багатомісячного пияцтва періодично, впродовж декількох днів, уживається максимальна для даної особи кількість спиртних напоїв. Повернення до нижчих доз алкоголю пов'язане з появою фізичних симптомів зниження толерантності, виражених у незначному ступені і скороминущих, не дивлячись на те, що пияцтво продовжується. При більш вираженому зниженні толерантності іноді виникають короткочасні перерви. Характерний для II, початку III стадії алкоголізму (див.). 5. Дійсні запої. Багатоденному запою передує поява інтенсивного потягу до алкоголю, що супроводжується змінами фізичного і психічного стану, в першу чергу у зв'язку з афектними розладами. У перші дні дрібно уживаються найвищі добові дози алкоголю. У подальшому через наростаюче зниження толерантності і погіршення фізичного стану разові і добові дози алкоголю поступово падають. У кінці запою наступає інтолерантність та пов'язана з нею неможливість подальшого продовження пияцтва. Запій зміняється повним утримуванням, хоча абстинентні явища виражені у важкому ступені. З часом з'являється тенденція до укорочення запоїв і подовження «світлих проміжків». Характерні для III стадії алкоголізму. 6. Постійне пияцтво на фоні низької толерантності. Алкоголь уживається дробовими дозами протягом доби, у тому числі і в нічний час. Вдень проміжки у прийомах алкоголю складають 1-3 години. Хворий безперервно знаходиться у стані сп'яніння, частіше неглибокого. Важкі абстинентні стани виникають лише при припиненні пияцтва. Характерний для III стадії алкоголізму.

ФОТОМЕТРИЧНИЙ МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ АЛКОГОЛЮ ПО КАРАНДАЕВУ

(Карандаєв С. І., 1964) – застосовується для кількісного визначення алкоголю у крові і сечі. Заснований на тому, що при окислювально-відновній реакції між алкоголем і гідрохроматом калію хром з шестивалентного стану переходить в тривалентний і у присутності сірчаної кислоти утворює сульфат хрому синього кольору. Кількісний зміст алкоголю оцінюють по градації перехідних відтінків забарвлення розчину, у якому відбулася реакція. Метод недостатньо специфічний, оскільки гидрохромат калію може також окисляти ацетон, ефіри і інші компоненти біологічних рідин.

ФРАНЦУЗЬКИЙ ПАРАДОКС

– полягає у тому, що захворюваність ішемічною хворобою серця у Франції, особливо у її південних районах, істотно нижче, ніж в інших країнах Західної Європи. На думку ряду фахівців, це явище пов'язане з кардіопротекторною дією деяких компонентів натурального виноградного вина, яке є основним видом алкоголю, споживаного населенням Франції. Не скидається з рахунків і кардіопротекторна дія самого алкоголю, якщо він споживається регулярно, але не у надмірних кількостях (див. Кардіопротекторна дія алкоголю).

ФРЕЙДИСТСЬКЕ ТЛУМАЧЕННЯ АЛКОГОЛІЗМУ

– не визнає його самостійним захворюванням. Послідовники Зігмунда Фрейда (1856-1939) вважають алкоголізм невротичним синдромом (Абрам К., Федерн П., Нусбаум П. та ін.). На думку психоаналітиків, пияцтво – це порушення здатності любити, потреба воскресити дитинство і відновити інфантильний принцип насолоди, воно викликане збоченням відносин між матір'ю і дитиною, витісненням гомосексуальних схильностей або прагненням до саморуйнування розрядкою агресивності, поверненням «невротізованної» особи до «нормальної» поведінки за допомогою алкоголю та ін.

ФРУСТРАЦІЯ

(лат. frustratio — обман, розлад, руйнування планів) - психічний стан, форма тривалого стресса; що виникає за наявності непереборного бар'єру на шляху реалізації значущої для людини мети, потреби. У наркології виявляється у необхідності припинення і неможливості реалізації, з тих чи інших причин, вживання алкоголю або інших психоактивних речовин. Проявляє себе в гнітючій напрузі, відчутті провини і тривоги, безвихідності і відчаю, люті і ворожості, заздрості і ревнощах. Є джерелом неврозів. Фрустрованими можуть бути родичі наркологічних хворих, самі залежні, медперсонал наркологічних клінік. В стані фрустрації люди продовжують боротьбу за отримання бажаного, навіть якщо точно не знають, що потрібно зробити для досягнення успіху Виділяють основні види фрустраційної поведінки: рухове збудження (безцільні і неврегульовані реакції); апатія; агресія і деструкція; стереотипія (сліпе повторення певної поведінки); регресія, примітивізація (зниження якості виконання).

ФУРАДОНІН

(furadonin) – антимікробний препарат з групи нітрофуранів, близький до фуразолідону, здатний викликати сенсибілізацію організму до алкоголю і нестерпність спиртних напоїв. Методика застосування його з цією метою схожа на таку ж фуразолідону (див.) (по 0,15-0,2 г 3-4 рази на день – у стаціонарі, по 0,25-0,3 г 2 рази на день – в амбулаторних умовах).

ФУРАЗОЛІДОН

(furazolidone) – протимікробний і протипаразитарний препарат (похідна нітрофурану), що має здатність сенсибілізувати організм до алкоголю, що пов'язано, як припускають, з інгібіюванням моноаміноксидази. Несумісність фуразолідону з алкоголем вперше була виявлена Л. К. Хохловим з співавт. (1973), надалі була розроблена методика лікування алкоголізму фуразолідоном (Хохлов Л. К., Петров А. Л., 1980, 1981; Кузнєцов О. Н., Ентін Р. М., Калина О. М., Човдирова Р. С., 1984). Для сенсибілізації хворого на алкоголізм до алкоголю призначають 0,6-0,8 г препарату у 3-4 прийоми протягом дня за тривалості курсу лікування 12-25 днів. При прийомі фуразолідону сеча забарвлюється у яскраво-жовтий колір, що дозволяє контролювати акуратність прийому препарату. Побічні явища – втрата апетиту, нудота, блювота, слабкість, алергічні реакції (шкірні висипання) відмічаються дуже рідко. На 10-12-й або 15-17-й день, коли хворий одержав не менше 5 г фуразолідона, проводиться алкогольно-фуразолідонова проба. Хворий випиває (звичайно у 2 прийоми) 80-90 мл 40 % алкоголю: спочатку 40-50 мл, за 15-30 хвилин – ще 40 мл. Хворі вказують на вкрай неприємний, «гіркий» смак спиртного напою і появу огиди до нього. Другу порцію горілки хворі п'ють, як правило, над силу, з великою огидою. При швидко наступаючій і вираженій реакції другий прийом не потрібний. За 5-10 хвилин після прийому алкоголю у хворого виникають гіперемія шкіри обличчя, шиї, відчуття жару в обличчі, у всьому тілі, розпирання у голові, пульсуючий головний біль, що локалізується у скроневій і потиличній областях, загальна слабкість, серцебиття. Частота дихання звичайно 30-35 разів на хвилину, пульс 90-120 ударів у хвилину, артеріальний тиск знижується до 100/50 мм рт. ст., рідше – підвищується. Хворі скаржаться на запаморочення, потемніння в очах, тремтіння, сухість в роті, печіння в шлунку, відрижку. Часто виникають нудота, блювота. З рота хворих відчувається неприємний специфічний запах, не схожий ані на запах алкоголю, ані на запах ацетальдегіду або сірковуглецю, як при алкогольно-тетурамовій реакції. Реакція досягає максимуму через 1-1,5 години, потім стан хворого починає поступово нормалізуватися і протягом 6 годин повертається до норми. У більшості випадків відбувається самокупіювання алкогольно-фуразолідонової реакції, лише у найбільш важких випадках її доводиться купіювати за допомогою кордіаміну, мезатону, ефедрину, цитітону, корглікону, внутрішньовенного введення 20 мл 1 % розчину метиленового синього. При слабкій реакції або її відсутності проводять повторні проби. За деякими даними, алкогольно-фуразолідонова реакція не відбувається у 20 % хворих, у такому разі можна удатися до додаткового введення апоморфіну під виглядом серцевого засобу, щоб викликати сильну блювоту. Фуразолідон можна використовувати також для підтримуючого лікування шляхом чергування з антабусом, метронідазолом і іншими сенсибілізуючими до алкоголю засобами.

Лікування алкоголізму, тютюнопаління, залежності від азартних ігор, ожиріння
Клінічна діагностика основних показників організму
Товариство "Відродження"
© 1988 - 2011
филателистическая литератураФирма Паритет Херсон Светильники, лампы, кабель, провод, электроустановочные работыМир Авто - Поставка и реализация автомобилей.свадебное фотобронхиальная астмаСаркоидоз для пациентовБахилы одноразовые.Бахилы оптом.Автоматы по выдаче бахил - компания Вендорсnikava