головна       залежності       лікування       бібліотека       наркологічна енциклопедія       контакти    
[русская версия сайта]
Центр лікування алкоголізму "Відродження"     
А Б В Г Д Є Ж З І К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Е Ю Я

ГАЙЄ-ВЕРНИКЕ АЛКОГОЛЬНА ЕНЦЕФАЛОПАТІЯ

(C. J. A. Gayet, 1833-1904, франц. лікар; K. Wernike, 1848-1905, нім. психіатр і невропатолог) – гострий психотичний стан, що звичайно виникає у хворих у стадіях алкоголізму, що зайшли далеко. Виявляється у характерному поєднанні психічних, соматичних і неврологічних розладів. Спостерігаються важкий делірій (частіше делірій муситуючий або професійний – див.) із збудженням у межах ліжка, виражена вегетативна симптоматика, постійні оральні автоматизми (посмикування язику та ін.), виражена атаксія, пірамідні знаки. Майже постійна гіпертермія (37-38°С). Артеріальний тиск падає, дихання частішає (30-40 разів на хв.). Печінка може бути збільшеною і болючою. Стан може ускладнюватися та переходити в аменцію і оглушення. Можливий летальний кінець або перехід в хронічну енцефалопатію.

ГАЙЄ-ВЕРНІКЕ СИНДРОМ

– поразка судин середнього мозку з крововиливами переважно у сіру речовину, що супроводжується порушеннями психіки, окоруховими і координаційними розладами. Спостерігається, зокрема, при алкоголізмі, що поєднується з дефіцитом вітаміну В1. Початок звичайно раптовий з появою сильної сонливості, іноді затьмаренням свідомості. Характерна амнезія стану. Нерідкий смертельний кінець. Син.: ПОЛІОЕНЦЕФАЛІТ ГЕМОРАГІЧНИЙ, ХВОРОБА ВЕРНИКЕ.

ГАЛЮЦИНОГЕНИ

(психотоміметики), - речовини рослинного походження і синтетичні з'єднання, здатні викликати у здорових людей порушення функцій центральної нервової системи, схожі з психозам і, зокрема галюцинації. Відносять: алкалоїди, що виділяються з мексиканського кактуса (мескалін), деяких видів мексиканських грибів (псилоцибін і ін.), кореня могильника (гармін); напівсинтетичні похідні алкалоїду спориньї - диутиламід лізергінової кислоти (ЛСД-25); індійської коноплі (гашиш); деякі синтетичні холинолітичні засоби та ін. Викликають психічні порушення, що виражаються слуховими і зоровими галюцинаціями, відчуттям страху, порушенням правильності сприйняття того, що оточує. Крім того, спостерігаються порушення вегетативних функцій. Іноді їх застосовують з діагностичною метою, для виявлення мляво або приховано протікаючих психічних захворювань, а також для створення в експериментах на тваринах – «моделей» психозів. Повторний прийом галюциногенів. може викликати звикання і важке порушення нервової діяльності.

ГАЛЮЦИНАЦІЇ ДРАТУЮЧІ

(Bonhoeffer K., 1896) – різновид зорових галюцинацій при алкогольному делірії. Хворий бачить на відстані фігури або неживі предмети, які при спробі наблизитися до них зникають або віддаляються, якби дратуючи хворого. Переміщаючись у просторі, зорові образи зберігають якусь постійну дистанцію між собою і хворим; коли він лягає – вони наближаються, коли встає – віддаляються.

ГАЛЮЦИНАЦІЇ ОПТІКОКІНЕСТИІЧНІ

(Berze J. 1923) – описані при алкогольному делірії: невидима рука невидимим пером протягом 5-6 хвилин пише буквами, що світяться, фосфоресціюють, начебто по повітрю, на віддалі від хворого, важливі для нього повідомлення. Хворий, у якого ці галюцинації спостерігалися вперше, називав їх «телеграмами, що світяться».

ГАЛЮЦИНАЦІЇ РОТОГЛОТКОВІ

(Грігор’янц Э. Т., Гулямов М. Р., 1970) – тактильні галюцинації, що локалізуються у порожнині рота і глотки у вигляді відчуття чужорідного тіла. Спостерігаються на висоті алкогольного делірію. Іноді зберігаються у пам'яті після виходу з психозу. Не є ознакою несприятливого перебігу захворювання. Див. Симптом волоса.

ГАЛЮЦИНАЦІЯ АЛКОГОЛЬНА

— патологічне психічне явище, що виникає у наслідок вживання алкоголю, проявляє себе виникненням сенсорних відчуттів (зорових, слухових, смакових, нюхових і внутрішнього відчуття), які не викликані впливом на органи відчуттів реально існуючих подразників.

ГАЛЮЦИНОЗ АЛКОГОЛЬНИЙ

(англ. alcoholic hallucinosis) – психотичний розлад у хворих алкоголізмом, що проявляється у формі переважно слухових галюцинацій. Розвивається найчастіше після тривалих запоїв. Може протікати у гострій (див. Галюциноз алкогольний гострий) і хронічній (див. Галюциноз алкогольний хронічний) формах. Термін запропонований К. Вернике (K. Wernike).

ГАЛЮЦИНОЗ АЛКОГОЛЬНИЙ ГОСТРИЙ

– психотичний розлад, що розвивається у хворих на алкоголізм, частіше за все раптово, на фоні абстинентного стану і триває від 1-2 до 7-10 днів, рідше до 2-4 тижнів. Виникненню галюцинозу, як правило, передує стійке безсоння та стан тривоги протягом 1-2 днів. Потім хворий, звичайно вночі, починає чути голоси. Спочатку вони пов'язані з реальними звуками: у шумі води, що ллється, вітру або дощу хворому чуються неясні, невиразні слова. Надалі голоси з'являються самостійно. Часто такий хворий чує декілька голосів, які говорять про нього у третій особі, лають, називають п'яницею, заявляють, що він погубив сім'ю, дітей, загрожують позбавити квартири, убити або посадити у в'язницю. Голоси можуть наказувати зробити безглузді вчинки, повіситися, кинутися під потяг і т.п. Іноді голоси сперечаються між собою – одні звинувачують, інші виправдовують, одні загрожують, інші захищають, одні наказують накласти на себе руки, інші застерігають від цього. На відміну від делірію, алкогольний галюциноз не супроводжується глибоким затьмаренням свідомості: хворий орієнтований у часі, місці, власній особі. Оскільки хворий упевнений у реальності голосів, він поводиться адекватно їхньому змісту: зазнає страху, закривається у квартирі, звертається у міліцію, тікає. Іноді хворі під впливом голосів дійсно здійснюють самогубства, не бачачи виходу з положення. Зорові галюцинації при алкогольному галюцинозі зустрічаються рідше, ніж при делірії, і не такі виражені. Наприклад, хворий виразно чує за дверима голоси людей, що змовляються його убити. Він бере сокиру для захисту, різко відкриває двері і бачить тіні, що тікають. Бувають тактильні галюцинації – відчуття повзання під шкірою комах.

ГАЛЮЦИНОЗ АЛКОГОЛЬНИЙ ХРОНІЧНИЙ

– спостерігається при хронічному алкоголізмі з давністю захворювання 10-15 років і більше, частіше у III стадії. Характеризується затяжною, нерідко рецидивуючою течією – може тривати багато місяців і навіть років. Описані випадки тривалістю 10 років і більше. Не менше ніж в половині випадків розвивається у хворих, що раніше неодноразово переносили алкогольні делірії і гострі галлюцинози. Для хронічного алкогольного галюцинозу характерні постійні слухові вербальні галюцинації за ясної свідомості. Голоси звичайно лають хворого, коментують його дії та наміри, пророкують майбутнє, іноді наказують і загрожують. Хворий поступово звикає до них, іноді сперечається з ними, лається або просто не звертає на них уваги. У період утримування хворого від алкоголю вербальні галюцинації можуть редукуватися, але при відновленні зловживання алкоголем вони знов загострюються.

ГАМБРІНІЗМ

– різновид потягу до алкоголю, що характеризується надмірною пристрастю до пива. Термін походить від Гамбрінуса (Jan Primus), легендарного фламандського короля, любителя пива і покровителя пивоваріння. Як форма алкоголізму, гамбрінізм психопатологічно істотно не відрізняється від інших його форм.

ГАММА-АЛКОГОЛІЗМ

(?-алкоголізм) – згідно класифікації Е. М. Джелінеку (Е. М. Jellinek, 1960), одна з описаних ним 5 форм алкоголізму, для якої характерна втрата контролю за кількістю алкоголю, що вживається, що періодично приводить до важкого сп'яніння з порушенням свідомості у вигляді оглушення або навіть сопорозного стану. Толерантність до алкоголю підвищена у порівнянні з первинним рівнем. Є психічна і фізична залежність від алкоголю. При цьому абстинентний синдром повністю не знімається вживанням невеликих доз алкоголю, що веде до розвитку нового алкогольного ексцесу. Хворі можуть якийсь час утримуватися від алкоголю, але проміжки між ексцесами стають все рідшими та рідшими. За гамма-алкоголізму різко виражені негативні соціальні наслідки зловживання алкоголем, особливо у трудовій і сімейній сферах. На думку Е.М. Джелінеку, ця форма особливо поширена у США, Канаді та інших англомовних країнах. Вона найчастіше відмічається у біографіях членів груп Анонімних алкоголіків (див.).

ГАММА-ГЛУТАМІЛТРАНСПЕПТІДАЗА

(ГГТ) – фермент, концентрація якого у крові у хворих на алкоголізм часто буває підвищеною у результаті порушень у тканинах печінки (за деякими даними, у 60-80 % хворих). Це явище використовується як біологічний (лабораторний) тест на хронічне зловживання алкоголем. Можливості цього тесту обмежені тим, що рівень даного ферменту у крові схильний до великих коливань, а його підвищення може бути пов'язане і з іншими діями на печінку, наприклад, при вживанні барбітуратів, інших ліків і токсичних речовин.

ГАНСА-РОД’Є СИМПТОМ

(А. Gans, F. Rodiet, 1906) – гіпестезія або анестезія латеральних ділянок очних склер при ослабленні або відсутності рефлексу моргання. Відмічається у хворих алкоголізмом і є, імовірно, його діагностичною ознакою.

ГАСТРИТ АЛКОГОЛЬНИЙ

(лат. gastritis alcoholica) – запалення слизистої шлунку, що розвивається унаслідок вживання міцними спиртними напоями. При цьому виникають болі в епігастрії, нудота, анорексія, блювота, діарея, а також порушення засвоєння поживних речовин.

ГАСТРИТ АЛКОГОЛЬНИЙ АТРОФІЧНИЙ

(лат. gastritis alcoholica) – хронічна форма алкогольного гастриту з розвитком атрофії слизистої оболонки шлунку, згладженню її складок і дегенерацією паренхіми.

ВІНІСА

– тонізуючий газований слабоалкогольний напій приємного кислуватого смаку, одержаний з натурального виноградного вина (зміст спирту 0,5 % об.). Містить біологічно активні речовини, у зв'язку з чим рекомендований при астенії, хронічному гастриті із зниженою кислотністю, цирозі печінки, гіпертонічній хворобі (особливо хворим, що приймають кортікостероїдні препарати) та ін. Див. Безалкогольне вино.

ГЕДОНІЗМУ УСТАНОВКА, ГІПЕРГЕДОНІЯ

(лат. hyperhedonia) – підвищене прагнення до задоволення, насолоди. Може стати провідною передумовою у розвитку алкоголізму, коли прагнення до отримання вираженого приємного самовідчуття і підвищення настрою (ейфорії) домінує над усіма іншими психологічним установками.

ГЕМОДЕЗ

– один із засобів дезинтоксикації, вживаний при гострій алкогольній інтоксикації або купіюванні абстинентного синдрому, а також при лікуванні алкогольного делірію. Має вигляд 6 %-ного розчину полівінілпіролідону, що містить іони натрію, калію, кальцію, магнію і хлору. В основі терапевтичного ефекту лежить здатність полівінілпіролідона комплексуватися з різними токсинами, циркулюючими у крові, і виводити їх із сечею. Вводиться підігрітим до 36°С внутрішньовенно із швидкістю не більше 40-50 крапель у хвилину. Відносно швидко (протягом доби) повністю виводиться з організму.

ГЕМОСОРБЦІЯ

– екстракторпоральне виділення з крові токсичних метаболітів шляхом її фільтрації через активоване вугілля (гемосорбент) з подальшою негайною інтравазальною реінфузією тому ж пацієнту. Застосовується у наркологічній практиці для детоксикації при важких формах абстинентного синдрому і вираженому алкогольному делірії. Позитивний клінічний ефект гемосорбції, як правило, корелює з тенденцією до нормалізації багатьох біохімічних показників: зниженням рівню білірубіну, холестерину, поліпшенням параметрів білкового і вуглеводного обміну, ферментів і мікроелементів кров та ін. Встановлено, що в процесі гемосорбції знижується концентрація дофаміну і ацетілхоліну у крові, а плазма крові стає менш токсичною. Особливо ефективна гемосорбція при лікуванні алкогольних психозів. На висоті деліриозного синдрому, починаючи з 20-30-й хвилини гемосорбції, у хворих редукуються галюцинації, маревні ідеї, зменшується мовне і рухове збудження. До кінця процедури наступає сомноленція, що переходить у глибокий критичний сон, який триває 8-12 годин. Після пробудження у більшості випадків психотичні порушення відсутні або буває залишкова галлюцинаторно-параноїдна симптоматика, що зникає через 2-3 дні. Гемосорбція – складна процедура, яка вимагає спеціального устаткування і навченого персоналу. Здійснюється за допомогою створення артеріовенозного або вено-венозного шунта на передпліччі. У роз’їм шунта включається колонка-детоксікатор, заповнена спеціальним сорбентом. Через колонку самопливно або за участю насоса протягом години може бути пропущений весь об'єм циркулюючої в організмі крові. Процедура в асептичній операційній проводиться хірургом, що пройшов спеціальну підготовку.

ГЕНЕТИКА АЛКОГОЛІЗМУ

– один з найважливіших напрямів вивчення патогенезу алкоголізму. Дослідження генетики алкоголізму на науковій основі були по-справжньому розгорнуті лише у другій половині XX ст., коли була застосована методика вивчення алкоголізму у близнят і прийомних дітей. Було виявлено, що наявність алкоголізму у біологічних батьків збільшує у їх дітей ризик стать алкоголіками у 4-5 разів. У даний час серед фахівців найбільш поширена точка зору, що частина випадків алкоголізму (приблизно 40 %) обумовлена переважно генетичною основою, а частина – переважно умовами зовнішнього середовища. При цьому «спадковий» алкоголізм (для нього запропонований ще термін «первинний гередітарний») розвивається у молодшому віці, протікає більш злоякісно і набагато важче піддається лікуванню. Відносно генетичного механізму спадкоємства алкоголізму поки що немає ясного уявлення. Вважається, що успадковується несприятлива комбінація відхилень у декількох генах. Тому утруднено встановлення однозначного зв'язку між патогенною комбінацією і якою-небудь фенотипічною ознакою (маркером). Деякі ознаки вважаються достатньо специфічними, для того, щоб можна було передбачити вірогідний розвиток алкоголізму. Так, у хворих на алкоголізм частіше зустрічаються група крові А, природжені порушення колірного зору, недостатність певних ферментів. Деякі дослідники вважають, що висока стійкість до токсичної дії алкоголю і пізня поява похитування (статичної атаксії) при сп'янінні теж можуть служити генетичним маркером схильності до алкоголізму. У доповіді, підготовленій американським Національним інститутом з проблем зловживання алкоголем і алкоголізму (1993), приведені 3 групи можливих маркерів генетичної схильності до алкоголізму. 1. Електрофізіологічні маркери: а) надмірна бета-активність на ЕЕГ; б) підвищена потужність в альфа-діапазоні з швидкою частотою на ЕЕГ; у) зменшена амплітуда у Р300-волн у викликаних потенціалах. 2. Біохімічні маркери: а) знижена активність моноаміноксидази у тромбоцитах; б) підвищене захоплення серотоніну тромбоцитами. 3. Особливості реакції на алкоголь: а) значне почастішання пульсу у перші 20 хвилин після прийому алкоголю; б) падіння концентрації пролактіну і кортізолу у крові після прийому алкоголю (паралельно з пониженим відчуттям рівня сп'яніння). Недавні дослідження виявили два типи успадкованого алкоголізму. При алкоголізмі I типу вірогідність його розвитку залежить не тільки від спадкової схильності, але й в достатньо значній мірі від навколишнього середовища, яке також впливає на важкість його течії. На розвиток алкоголізму II типу навколишнє середовище впливає мало, причому він зустрічається тільки у чоловіків. У 1998 р. з'явилося повідомлення, що ізраїльські учені знайшли у клітинах людини ген, який захищає від шкідливої дії алкоголю. Людину з таким геном не тягне випити, вона автоматично дотримує норму випивки під час гуляння і практично ніколи не страждає на важке похмілля. Вважають, що такі антиалкогольні «охоронці» зустрічаються з більшою частотою у вірмен, євреїв, китайців і японців. Серед інших націй людей з подібним геном зустрічається не більше 7 %.

ГЕНЕТОТРОФІЧНА ТЕОРІЯ РОЗВИТКУ АЛКОГОЛІЗМУ

(Williams R. J., амер. біохімік, 1947) – заснована на припущенні, що початковий потяг до алкоголю визначається спадково обумовленою недостатністю обміну речовин, у першу чергу дефіцитом тіаміну і амінокислоти глютаміну. Відсутність контролю над кількістю алкоголю, що випивається, зв'язують і з іншими порушеннями обміну, які відображаються у таких показниках, як гіпокаліємія, падіння рівня креатиніну у сечі, підвищена смакова чутливість до хлориду натрію, знижена смакова чутливість до фенілтіокарбаміду і ін.

ГЕПАТИТ АЛКОГОЛЬНИЙ

(лат. hepatitis alcoholica) – ураження печінки, що його викликає зловживання алкоголем. При відносно легкій (персистуючій) формі виявляється у збільшенні печінки і ряді шлунково-кишкових порушень. Періодично хворі відчувають тяжкість в епігастральній області або у правому підребер'ї, відрижку, легку нудоту, відчуття переповнювання шлунку, метеоризм і т.д. Ці явища зникають при достатньо тривалій стриманості від алкоголю. При прогресуванні захворювання шлунково-кишкові розлади виражені значніше, з'являється блювота, анорексія, діарея. Печінка різко збільшена, ущільнена і болюча при пальпації. Хворий худне, може спостерігатися субфебрільна температура і лейкоцитоз. Перехід від персистуючої форми гепатиту до прогресуючої може відбутися після одного з важких алкогольних ексцесів. Результатом прогресуючої форми часто є цироз печінки. У разі стриманості від алкоголю можлива стабілізація процесу, проте з сильно вираженими залишковими явищами.

ГЕПАТОЗ АЛКОГОЛЬНИЙ

(лат. hepatosis alcoholica) – пов'язана зі вживанням алкоголю патологія печінки, за якої у її паренхімі відбуваються дистрофічні зміни за відсутності або незначної вираженості ознак запалення. Мікроскопічне дослідження пунктатів печінки виявляє у гепатоцитах велику кількість крапель жиру, що відтісняють ядро клітини до її периферії. При цьому більшість функціональних печінкових проб залишаються у межах норми або на її межі. Головна клінічна ознака жирової дистрофії печінки – її збільшення, при цьому край печінки закруглений, консистенція щільнувата. Іноді печінка чутлива при пальпації. Хоча гепатоз при алкоголізмі зустрічається вельми часто, він рідко діагностується через невелику кількість клінічних проявів. Хворі або не пред'являють відносно печінки яких-небудь скарг, або говорять про періодично виникаюче відчуття переповнювання шлунку, метеоризм, діарею. При тривалій стриманості хворих від алкоголю стан печінки звичайно нормалізується. При продовженні зловживання алкоголем гепатоз може перейти в алкогольний гепатит (див.). Син.: АЛКОГОЛЬНА ЖИРОВА ДИСТРОФІЯ ПЕЧІНКИ.

ГЕТЕБОРЗЬКА СИСТЕМА

– система державного контролю за продажем алкогольних напоїв, уведена у 1865 р. спочатку в шведському р. Гетеборзі, а потім у всій Швеції. Згідно цій системі, одній з шведських фірм надавалася монополія на продаж горілки за умови строго фіксованого і невеликого прибутку (6 % річних на витрачений капітал). Надлишки доходу поступали у розпорядження органів місцевого самоврядування і держави та використовувалися для добродійних цілей, перш за все для профілактики алкоголізму. Гетеборзька система передбачала також обмеження місць і часу продажу міцних спиртних напоїв, заборону доступу у питущі заклади особам молодше 18 років, обмеження відпустки спиртних напоїв одній особі, їх відпустка тільки разом із закускою (переважно гарячою). Разом з тим, відвідувач міг переходити з одного питущого закладу в інший. Цією системою регулювався фактично лише розпивочний продаж в їдальнях і ресторанах, але не продаж на винесення у роздрібній торгівлі. Була поширена у Швеції, Фінляндії і Норвегії. У 1917 р. замінена у Швеції системою Брату (див.).

ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЯ

(gestalt therapy, від нім. Gestalt – форма, вигляд, образ) (Perls F. S., 1951) – різновид психотерапії, орієнтований на особове зростання: зміна структури потреб особи, зняття невротичних механізмів взаємодії з середовищем, інтеграція частин особистості та досягнення особової зрілості. Знаходить застосування у терапії алкогольної залежності. У основі гештальт-терапії лежать положення гештальт-психології, екзистенціалізму, психоаналізу та його різновиду – біоенергетики Райху. Пріоритетною для цього методу є необхідність усвідомлення сьогодення; при цьому підкреслюється значущість безпосереднього емоційного переживання.

ГІДРОГАЛЬМІВНА РІДИНА

– застосовується для заливки гідравлічної гальмівної системи автомобіля. Дуже токсична. Найчастіше є сумішшю касторової олії і бутилового спирту, підфарбованою яскравим фарбником. Має характерний спиртний запах, тому бувають випадки, коли її приймають всередину як сурогат алкогольного напою, що викликає сильне отруєння.

ГІПЕРБАРИЧНА ОКСИГЕНАЦІЯ

– створення в організмі підвищеної концентрації кисню за рахунок перебування у кисневій атмосфері з підвищеним тиском. З цією метою пацієнта поміщають у барокамеру при тиску кисню від 0,8 до 1,5 надмірних атмосфер. Метод використовується для купіювання абстинентного синдрому, при лікуванні алкогольного делірію, а також для швидкого протверезіння. Протипоказаний при вираженому атеросклерозі, ішемічній і гіпертонічній хворобі, туберкульозі, захворюваннях органів дихання з порушенням барофункції, при судорожних припадках.

ГІПЕРТЕЛОРИЗМ ОЧНИЙ

(лат. hypertelorismus ocularis) – антропометричний термін, що означає широко розставлені очі при широкому і плоскому переніссі. Нерідко зустрічається при алкоголізмі і алкогольному синдромі плоду (див.).

ГІПНОСУГЕСТИВНА ПСИХОТЕРАПІЯ

– лікування за допомогою навіювання у стані гіпнотичного сну. Застосовується для лікування хворих на алкоголізм вже більше сторіччя (у Росії – починаючи з І.В. Вяземського і В.М. Бехтерева). Може проводитися індивідуально або з групою хворих (колективна гіпнотерапія). Лікувальний сеанс проводиться звичайно у спеціальному ізольованому від шуму і світла приміщенні. Пацієнтів занурюють у гіпнотичний сон, у якому їм робиться мотивоване (раціональне), а потім імперативне навіювання негативного відношення до алкогольних напоїв та їхньої дії. Перед пробудженням хворому дається постгіпнотична установка, наприклад: «На рахунок "п'ять" ви прокинетеся, підійдете до умивальника, понюхаєте та спробуєте горілку. Це викличе у вас сильну нудоту, спазми у горлі, у шлунку, огиду, нудоту, блювоту, від горілки – блювоту!» У високогипнабельних хворих при постгіпнотичній пробі спиртного виникає гримаса огиди, нудота, блювотні рухи та навіть блювота. За допомогою декількох сеансів гіпнотерапії у ряді випадків вдається виробити стійкий умовний рефлекс огиди до алкоголю.

ГІПОГЛІКЕМІЯ

(лат. hypoglycemia) – знижена (нижче за нормальний мінімум) концентрація цукру у крові. Часто розвивається після важкої алкогольної інтоксикації, а також при поганому харчуванні після звичайної випивки. Особливо уразливими відносно розвитку посталкогольної гіпоглікемії є діти.

ГІПОТЕНЗИВНІ ЗАСОБИ ТА АЛКОГОЛЬ

- див. Судинні, спазмолітичні засоби та алкоголь.

ГІППОКРАТ

(Hippokrates) (460-377 до н. э.) – відомий давньогрецький лікар, реформатор античної медицини. Гіппократ учив, на відміну від своїх попередників, що лікар повинен лікувати не хворобу, а хворого, беручи до уваги індивідуальні особливості організму і навколишнє середовище. У рекомендаціях Гіппократа по лікуванню часто зустрічається використання різних сортів вина. Наприклад, при хворобі, яку зараз визначили б як важку пневмонію, він рекомендує спочатку давати «терпке вино, дуже старе, дуже солодке, чорне», а після падіння температури (лихоманки) – солодке біле вино, також настоянку коріння деревію або аспіднику у вині. При хворобі спинного мозку він рекомендує, разом з «вареним ослячим молоком із додаванням меду», біле м'яке вино, особливо вино з Мендесу (місто у дельті Нілу). При хворобі селезінки, крім застосування настоїв чемериці, рути, листя омели, кореня зозулиних сліз та інших трав, потрібно пити у невеликій кількості чорне терпке вино і їсти теплий хліб, накришений у вино. У перші дні тифу вживається чорне вино за умови стриманості від їжі, при цьому хворого натирають на ніч гарячим маслом і вином. Гіппократ рекомендував давати тепле вино, розбавлене водою, також і дітям, щоб вони «менше піддавалися конвульсіям, щоб краще росли і мали здоровіший колір».

«ОЧІ БУЛЬДОЖІ»

- легкий екзофтальм, типовий для хворого алкоголізмом, що поєднується з гіперемією і легким блиском кон'юнктиви очей та нерізко вираженою набряклістю вік.

ГОРМОНАЛЬНА РЕАКЦІЯ НА АЛКОГОЛЬНЕ СП'ЯНІННЯ

– аналогічна відповіді організму на стресову дію. Посилюється гипофізарно-адреналова активність у всіх ланках: збільшується секреція адренокортикотропного гормону, кортикостероїдів, адреналіну, антидіуретичного гормону, глюкагону; катаболізм білків підвищується, а синтез зменшується; відбувається затримка води і натрію, втрата калію і ацидоз і т.д. Відмічається зменшення змісту чоловічого статевого гормону – тестостерону у крові, особливо виражене при високих концентраціях алкоголю. Реакція гипофізарно-тіреоїдного комплексу проявляється неоднозначно, але частіше – у вигляді зниження функції щитовидної залози.

ГОРМОНАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ ТА АЛКОГОЛЬ

– при взаємодії призводять до різних наслідків, у залежності від виду гормону (см.: Інсулін, Інші антидіабетичні засоби та алкоголь; Гормони щитовидної залози (тироксин, трийодтиронін) та алкоголь; Стероїдні гормони та алкоголь).

ГОРМОНИ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ (ТІРОКСИН, ТРИЙОДТИРОНІН) І АЛКОГОЛЬ

– при взаємодії дають ефект посилення дії алкоголю, оскільки вони затримують його окислення, роблячи на алкогольдегідрогеназу вплив, який її інгібує. До аналогічного результату може привести прийом тиротропіну.

ГІРКІ КРАПЛІ

(tincture amara) – лікарський засіб, що пробуджує апетит. Це спиртова настоянка трав золототисячнику і полину, листя водяного трилисника, кореневища лепехи та шкірки мандарину. Прозора рідина буро-жовтого кольору, гіркого пряного смаку, ароматного запаху. Прийом – по 10-20 крапель три рази на день перед їжею.

ГІРКІ НАСТОЯНКИ

– спиртові настоянки із коріння, кори, трав і інших продуктів рослинного світу, що відрізняються гірким смаком. Використовуються для додання спеціального присмаку та аромату коктейлям та іншим напоям, як складова частина при виготовленні різних блюд, а також як тонізуючий засіб для поліпшення травлення після надмірного вживання спиртного.

ГОТЕНБУРГСЬКАЯ СИСТЕМА

- форма регулювання продажу алкоголю, при якому продаж спиртні напої дозволялася лише одночасно з гарячою їжею, а ресторатор отримував дохід тільки від продажу харчових продуктів. Застосовувалася в Швеції з 1865 року, пізніше в інших скандінавських країнах (з видозмінами). У 1919 р. замість Готенбургськой була введена карткова система (т.з. система Братта), що обмежує споживання сім'єю спиртних напоїв в 4 л. у місяць. Діяла до 1955 – 1957 рр.

ГОФМАНІВСЬКІ КРАПЛІ

– лікарський засіб, що застосовувався у кінці XIX – початку XX століття і становив суміш 1 частини ефіру з 2 частинами спирту. Використовувалося як збудливий і оживляючий засіб, а також як заспокійливий при болях у області живота. Форма прийому – 10-30 крапель всередину або нюхання. У свій час препарат став уживатися достатньо широко як сильно п'янливий засіб, що могло призводити до серйозних ускладнень. З цієї причини Медична рада у дореволюційній Росії заборонила продаж цього засобу в аптеках без рецепту.

ГУДЕНУ СИМПТОМ

(B. A. Gudden, 1824-1896, нім. психіатр) – ослаблення або зникнення реакції скорочення зіниць на світло, що спостерігається при важко протікаючій білій гарячці та алкогольних енцефалопатіях, зокрема при алкогольному псевдопаралічі. Може поєднуватися з іншими зіничними розладами (міозом, анізокорією).

ГУТ’ЄРЕСУ-НОР’ЄГО СИНДРОМ

(Gutierres-Noriego, 1947) – описаний при хронічному алкоголізмі. Характерні зниження інтелекту, фіксаційна амнезія (нездатність запам'ятовувати те, що відбувається), апатія, байдужість, гипобулія, сексуальні розлади.

Лікування алкоголізму, тютюнопаління, залежності від азартних ігор, ожиріння
Клінічна діагностика основних показників організму
Товариство "Відродження"
© 1988 - 2011
филателистическая литератураФирма Паритет Херсон Светильники, лампы, кабель, провод, электроустановочные работыМир Авто - Поставка и реализация автомобилей.свадебное фотобронхиальная астмаСаркоидоз для пациентовБахилы одноразовые.Бахилы оптом.Автоматы по выдаче бахил - компания Вендорсnikava