головна       залежності       лікування       бібліотека       наркологічна енциклопедія       контакти    
[русская версия сайта]
Центр лікування алкоголізму "Відродження"     
А Б В Г Д Є Ж З І К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Е Ю Я

НАЙКАН-ТЕРАПІЯ

– спосіб лікування алкоголізму у Японії, заснований на принципах буддійської релігії. Включає багатократну тривалу медитацію і самопізнання, аверсійну терапію (див.) і членство в товаристві анонімних алкоголіків «даншукай» (див.).

НАЙТА КЛАСИФІКАЦІЯ АЛКОГОЛІЗМУ

- одне з клінічних психодинамічних групувань алкоголізму: алкоголізм есенціальний, алкоголізм реактивний, алкоголізм симптоматичний. Запропонована R. P. Knight (1937).

НАПІЙ СВЯТОГО ПАВЛА

– винна лікувальна настоянка, популярна в Європі у середні віки, для її виготовлення використовувалися такі лікарські трави, як оман, аніс, деревій і звіробій. Особливо важливе значення надавалося оману, що володіє жовчогінною, відхаркувальною, протимікробною і протигельмінтовою дією. Сучасний рецепт виготовлення «напою святого Павла»: корінь оману - 20 г; насіння анісу - 20 г; трава деревію (суха) - 20 г; трава звіробою або лист м'яти (сухі) - 20 г; родзинки - 50 г; вино сухе - 1,5 л. Подрібнені трави і родзинки настоюють у вині 14 днів. Проціджують. Приймають по чарці за півгодини до їжі за відсутності апетиту або через півгодини після їжі при порушеннях травлення.

НАРКОЛОГІЧНА СЛУЖБА

- мережа спеціальних державних медичних установ, що надають лікувально-профілактичну і медико-соціальну допомогу хворим на алкоголізм, наркоманії і токсикоманії. Включає наркологічні диспансери, наркологічні кабінети при поліклініках, лікарнях загальномедичної мережі і психоневрологічних диспансерах, наркологічні відділення при психіатричних лікарнях, наркологічні лікарні, реабілітаційні центри (відділення) та денні стаціонари.

НАРКОЛОГІЯ

– наукова дисципліна, що вивчає умови виникнення, механізми формування і клінічні прояви хворобливої залежності від психоактивних речовин та їх токсичні ефекти і розробляє методи діагностики, лікування та профілактики обумовлених ними наркологічних захворювань (алкоголізм (див.), наркоманія і токсикоманія (див.)).

«НАРКОМІВСЬКА ДОЗА»

– щоденна порція горілки, яка дорівнювалася 100 грамам та видавалася солдатам Червоної Армії, які брали участь в бойових діях під час війни СРСР з Фінляндією (30.11.1939 - 13.3.1940) та Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.). Регулярна видача порції горілки бійцям була введена у січні 1940 р. З самого початку війни з фінами радянські війська зазнавали великі втрати від лютих морозів (температура опускалася нижче -40°С). У зв'язку з цим, з санкції Ради Народних Комісарів СРСР, нарком оборони К. Е. Ворошилов розпорядився видавати щодня бійцям і командирам, що беруть участь в боях, 100 г горілки і додатково до продовольчого пайка 100 г сала. Льотчикам замість горілки повинні були видавати 100 г коньяку. Звідси з'явилася серед фронтовиків назва «Наркомівська доза» або «наркомівські 100 грам». Було розповсюджено ще назву «бойові 100 грам». Видача горілки по 100 г на добу солдатам і офіцерам на війні з Німеччиною була введена з 1 вересня 1941 р. На бойові лінії зазвичай доставлявся в бочках або флягах спирт і на місці розбавлявся водою до концентрації горілки. У післявоєнні роки ця практика піддалася критиці. Проте у неї є і захисники, зокрема з боку лікарів. Так, в 1997 р. директор Центру профілактичної медицини професор Р. Г. Оганов в одному інтерв'ю висловив переконання, що, враховуючи стресову ситуацію і важкі фізичні умови на фронті, слід визнати регулярне споживання помірних кількостей алкоголю розумним з медичної точки зору, а дозу 100 г горілки – оптимальною.

НАРКОТИЧНА ФАЗА СП'ЯНІННЯ (СОН-НАРКОЗ)

- швидке і начебто несподіване настання сну на висоті сп'яніння. Раптове засипання алкоголіка, який випив, із запаленою сигаретою у руці у кріслі або в ліжку є типовою причиною житлових пожеж.

НАРКОТИЧНІ АНАЛЬГЕТИКИ І АЛКОГОЛЬ

– взаємодіють таким чином, що пригноблююча дія анальгетиків на центральну нервову систему підвищується. Тому токсичність, наприклад, опіатів за гострої та хронічної алкогольній інтоксикації істотно збільшується. У стані середнього ступеня сп'яніння (концентрація алкоголю в крові 0,18-0,2 %) можливі смертельні результати при введенні морфіну в терапевтичній дозі (15-30 міліграм).

НАСЕЛЕННЯ І СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЮ

– знаходяться, згідно оцінкам соціологів, у наступних відносинах (маються на увазі дорослі): абсолютні непитущі - 9-10 % помірно споживаючі - 75-80 % ті, що зловживають - 8-10 % алкоголіки - 4-5 %.

НАСИЧЕННЯ ФЕНОМЕН ПРИ ПРИЙОМІ АЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ

– зникнення бажання пити у ході епізоду випивки і відповідно відмова від її продовження. Цей момент відповідає рівню потреби в алкоголі, яка залежить від природжених і придбаних особливостей організму і формується у ході соціалізації особи, засвоєння культури своєї соціальної групи, її морально-етичних норм, алкогольних звичаїв та звичок. У осіб, що вживають алкоголь час від часу, відчуття насичення з'являється звичайно після помірних кількостей спиртного на фоні легкого сп'яніння. У звичних п'яниць та хворих на алкоголізм феномен насичення зсувається у часі, виникає при прийомі великих кількостей алкоголю, що викликають виражене і глибоке сп'яніння. Менші кількості (часткове задоволення алкогольної потреби) переводять ту, що почала розвиватися у них ейфорію в дісфорічеськую фазу, що підсилює потребу в алкоголі. Ситуація у такому разі наближається до альтернативної – «все або нічого». Запізнювання феномена насичення (практично він може бути зовсім відсутнім) лежить в основі такої базової ознаки формування захворювання алкоголізмом, як втрата кількісного контролю (див.). Потреба в алкоголі стає патологічною, її задоволення вимагає кількостей, близьких до межі біологічної переносимості і навіть перевищують її.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПО ЗЛОВЖИВАННЮ АЛКОГОЛЕМ І АЛКОГОЛІЗМУ

(National Institute on Alcohol Abuse and Alcoholism – NIAAA) – науково-дослідна установа, створена Конгресом США у 1970 р. Інститут проводить власні наукові дослідження з проблем, пов'язаних з алкоголем, і розподіляє субсидії (гранти) на дослідження, що виконуються іншими організаціями. Він також здійснює і підтримує терапевтичні, профілактичні освітні програми в цій області. Складає і публікує регулярні (кожні 3 роки) обширні доповіді Конгресу під назвою «Алкоголь та здоров'я» (Alcohol and Health).

НЕЙРОЛЕПТИКИ І АЛКОГОЛЬ

– взаємодіють таким чином, що обважнюють побічні ефекти нейролептиків (гіпокінезія, атаксія (див.) і ін.). Одноразове вживання алкоголю сприяє кумуляції нейролептиків в організмі, хронічна алкоголізація стимулює їх біотрансформацію. За гострої алкогольної інтоксикації і особливо за абстинентного синдрому у зв'язку із підвищенням вірогідності виникнення судом протипоказано аміназін. Слід уникати також і застосування тіорідазіна, кардіотоксичність якого зростає. Похідні фенотіазіну, особливо аміназін, етаперазін і левомепромазін, інгібуючи алкогольдегідрогеназу і альдегіддегідрогеназу, пролонгують дію етанолу.

НЕЙРОЛІНГВІСТИЧНЕ ПРОГРАМУВАННЯ (НЛП)

(англ. neurolinguistic programming) (Dilts R., Grinder J., Bandler R., Delozier J., Cameron-Bandler L., 1979) – еклектична форма психотерапії, що об'єднує ряд методичних прийомів, які дозволяють людині за допомогою слова програмувати себе або іншого індивідуума і потім змінювати ці програми. Методика нейролінгвістичного програмування знайшла застосування також у лікуванні алкогольної залежності, забезпечуючи доступ до різних модальностей досвіду пацієнта і надаючи протиалкогольну терапевтичну дію шляхом створення внутрішньої конфронтації пацієнта із тією частиною його особи, яка відповідає за алкогольну поведінку. Має певне значення той факт, що терапевтична система нейролінгвістичного програмування спирається на моделі світу, які засновані на довербальних відчуттях пацієнта – зорових, слухових, кінестетичних. У основі нейролінгвістичного програмування лежать роботи Эріксона (еріксонівській гіпноз), Сатір (сімейна терапія), Перлса (гештальт-терапія (див.)), Бейтсона («екологія розуму»), Хомського (трансформаційна граматика), Расела (теорія логічних типів) і ін.

НЕЙРОФІЗІОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ АЛКОГОЛЬНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ

– згідно сучасним уявленням (Анохіна І.П. і ін.), пов'язані із патологічними порушеннями в системі нейромедіації, яка реалізується за участю катехоламінів у певній ділянці головного мозку, що виконує функцію «підкріплення» (у т.з. «центрі задоволення»). Алкоголь, як і деякі інші психоактивні речовини (у т.ч. наркотики), має здатність підсилювати викид нейромедіаторів (в першу чергу дофаміну) в сінаптичну щілину з їх депо, значно підвищуючи ступінь збудження системи підкріплення. Тим самим досягається штучне підстьобування позитивних емоцій. Кожен новий прийом алкоголю викликає нове звільнення нейромедіаторів, що за систематичного вживання алкоголю врешті-решт веде за собою виснаження їх запасів. У такому разі за відсутності алкоголю проходження імпульсу у сінапсі відбувається за дефіциту нейромедіатору, що приводить до недостатнього збудження системи підкріплення і виражається відчуттям спаду сил, зниженням настрою. Якщо людина у подібному стані приймає алкоголь, його самопочуття поліпшується, оскільки у нього відбувається тимчасова компенсація дефіциту нейромедіатору за рахунок посиленого його звільнення з депо. Відмічено, що при початкових формах алкоголізму на фоні помірних доз алкоголю хворі краще виконують деякі психологічні тести, що свідчить не тільки про суб'єктивне, але й про об'єктивне поліпшення стану. Проте тут виявляється закономірність порочного круга: після вивільнення нейромедіатор швидко руйнується ферментами, і стан людини стає ще гіршим. Ці причини у значній мірі є основою для психічної залежності від алкоголю. На даному етапі людина відчуває себе краще на тлі помірного споживання алкоголю і набагато гірше за його відсутності, хоча абстінентного синдрому як такого у нього ще немає. Таке положення не може зберігатися без подальших фізіологічних змін. Дефіцит катехоламінів компенсується на короткий час, але потім виникає ще більше зниження їх рівня. При частому прийомі алкоголю може розвинутися нестерпний дефіцит нейромедіаторів у синапсах. У такій ситуації організм починає як компенсацію підсилювати синтез нейромедіаторів. Автори даної теорії вважають, що, коли включається посилений синтез катехоламінів, починається формування фізичної залежності від алкоголю. Вживання алкоголю на фоні фізичної залежності веде і до посиленого викиду катехоламіну (дофаміну), і до його надмірного руйнування, яке компенсується якоюсь мірою посиленим синтезом. Виникає так званий посилений кругообіг нейромедіатору: посилений синтез – посилений розпад. Але у цієї ситуації є особливість: при припиненні прийому алкоголю посиленого вивільнення нейромедіатора не відбувається, а посилений синтез зберігається унаслідок перебудови ферментної системи. В результаті у мозку, а також у крові накопичується дофамін. Підвищення його рівня у вирішальній мірі обумовлює основні симптоми абстінентного синдрому: неспокій, безсоння, збудження, вегетативні розлади, підйом артеріального тиску та ін. По рівню дофаміну у крові можна оцінити тяжкість абстинентного синдрому. При слабовираженому абстинентному синдромі відмічається невелике підвищення рівня дофаміну, у порівнянні із нормою, при середньому ступені вираженості абстинентного синдрому підвищення може сягати 200 % і більш, при важкому і пределірії – 250 %. І, як правило, якщо рівень дофаміну у крові підвищується до 300 %, розвивається алкогольний делірій. Таке розуміння механізму формування синдрому алкогольної залежності відкрило можливість для патогенетично обгрунтованої терапії алкоголізму шляхом цілеспрямованого пошуку засобів, що впливають на різні ланки цього механізму. Перш за все шукали препарати, які знижували б у хворих синтез дофаміну. Першим препаратом, що його використали з цією метою, був апоморфін в малих субблювотних дозах. У таких дозах апоморфін впливає переважно на пресинаптичні дофамінові рецептори, внаслідок чого відбувається зниження синтезу дофаміну. Використання малих доз апоморфіну при абстинентному синдромі приводило до значного поліпшення стану хворих.

БЕЗПЕРЕРВНЕ ПИЯЦТВО

– див. Пияцтво постійне.

НООТРОПИ

– психотропні препарати метаболічної дії, які використовуються при лікуванні алкоголізму. Вони чинять пряму активуючу дію на інтеграційні механізми мозку, що підвищує стійкість до шкідливих зовнішніх дій. Призначаються в комплексі з іншими терапевтичними засобами при витвережуванні, купіруванні постінтоксикаційного і абстинентного синдромів, лікуванні алкогольних психозів і алкогольної енцефалопатії, формуванні терапевтичної ремісії. Найбільш поширені препарати: пірацетам (ноотропіл), пірідітол (енцефабол), пікамілон, фенібут, пантогам та ін.

НОРМА ПРИЙОМУ АЛКОГОЛЮ ГРУПОВА

– уявлення, що склалося у певному неформальному колективі, про те, скільки і як часто слід випивати. Це уявлення є особливо істотним для групи людей, провідним об'єднувальним чинником якої є задоволення потреби в алкоголі (див. Алкогольна група). Новий член групи, що потрапив в неї через обставини, повинен дотримуватися прийнятих у ній алкогольних норм («пити нарівні зі всіма»), навіть якщо до цього він пив мало. Алкогольний напій при сумісному розпиванні розливається всім строго нарівно («по-чесному»), не приймаються пояснювальні причини, якщо хто-небудь намагається випити менше за інших, що розглядається як неповага до товаришів. Не утримується в групі і людина, яка постійно прагне у випивці обігнати інших. «Нормою», як правило, є кількість алкоголю, яка забезпечує у групі атмосферу пожвавлення, взаємної згоди і симпатії. (У робочих колективах ця «норма» знаходиться звичайно у діапазоні 200-300 г горілки.)

НОРМА ПРИЙОМУ АЛКОГОЛЮ ФАРМАКОЛОГІЧНА

– кількість алкоголю, яка, викликаючи стан сп'яніння у дорослої здорової людини, достатньо легко і швидко метаболізується, не залишаючи помітних психічних і фізичних наслідків. Поняття «норма» у даному випадку є умовним, воно відноситься лише до окремого епізоду прийому алкоголю і не враховує можливого розвитку алкоголізму і шкоди для фізичного здоров'я при хронічному вживанні алкоголю на рівні цієї ж «норми». Фармакологічна «норма» у різних людей може значно розрізнятися (у залежності від віку, статі, маси тіла, метаболічних особливостей). У середньому вона складає 0,8 г абсолютного спирту (2,0 г горілки) на 1 кг маси тіла. (Baum-Beicer С., 1985). Це дорівнює для чоловіка з масою тіла 70 кг прийому 140 мл горілки, або 600 мл сухого вина, або 300 мл кріпленого вина, або 1750 мл пива. Проте, на думку ряду фахівців, регулярне споживання навіть істотне меншої дози (щодня або кілька разів на тиждень) може виявитися небезпечним для здоров'я (див. Доза алкоголю безпечна).

Лікування алкоголізму, тютюнопаління, залежності від азартних ігор, ожиріння
Клінічна діагностика основних показників організму
Товариство "Відродження"
© 1988 - 2011
филателистическая литератураФирма Паритет Херсон Светильники, лампы, кабель, провод, электроустановочные работыМир Авто - Поставка и реализация автомобилей.свадебное фотобронхиальная астмаСаркоидоз для пациентовБахилы одноразовые.Бахилы оптом.Автоматы по выдаче бахил - компания Вендорсnikava